Усі діти після дитячого садочка мріють як умога швидше потрапити до школи та стати "дорослими". Я так теж мріяла, але потрапивши до школи, я зрозуміла, що хочу знову до дитячого садка, бо це суцільний жах. Вчителя щось вимагають, годують один раз, потрібно сидіти за партою, на жорстких стільцях, гратися лише 45 хвилин на день, а потім додому і уроки, уроки, уроки... Калейдоскоп прикладів, незрозумілих букв, малюнків...І ось вже 4 клас. Як? Невже так швидко я навчилась читати, писати, рахувати, і більш менш грамотно говорити? Ого. І знову нова школа. І знову нові вчителя. І знову стрес. Господи! Навіщо мені це? Але я вже 11 клас, і я розумію, що краще за це в мене нічого не було. Я стільки емоцій пережила у стінах цієї школи: радість і смуток, знайшла найліпшу подругу та розлучилась з нею, сміх і гріх.
Оглядаюсь назад, на ці 6 років, я стала розуміти, що не потрібно поспішати. Краще я ще залишусь за партою і вираховувати за дискримінантом приклади, аніж кожен день буду вислуховувати про важливість ЗНО і то як я буду сумувати за школою.
Комментариев нет:
Отправить комментарий